Повернення до Отчого дому

Повернення до Отчого дому

(Неділя блудного сина)

Задовго до початку По́сту Церква звіща́є нам про нього і кличе розпочати приготування. До кожної з важливих подій церковного річного кола, до основних свят, По́сту, Церква готує нас — передсвя́ттями або підготовчими тижнями: це характерна особливість православної літургійної традиції. Чому? Тому що Церква має глибоке психологічне прозріння людської природи. Знаючи недоста́тню зосередженість і жахливу «світськість» нашого життя, Церква вíдає і нашу нездібність швидко зміни́тися, перейти від одного духовного переживання до іншого. Тому задовго до початку справжнього подвигу По́сту Церква звертає увагу на його важливість і закликає до розми́слення про його значення. До початку реального подвигу Посту нам пояснюється його значення. Приготування триває впродо́вж де́кількох тижнів, що переду́ють По́стові, і кожне з недільних євангельських чита́нь присвячене одній із головних умов покаяння.

У третю неділю, що готує нас до Великого Посту, ми слухаємо чита́ння притчі про блудного сина (Лк. 15:11-32). У притчі йдеться про покаяння людини, що повертається із самочинного вигнання́. Нам оповідають про блудного (морально заблукалого) чоловіка, що пішов у «далеку країну» і там розтратив усе що мав. Далека країна! Це єдине ви́значення стану людини, яке маємо сприйняти і осягну́ти, коли наближаємося до Бога. Людина, котра цього ніколи на зазнала, бодай малою мірою, котра ніколи не відчула себе вигнаною від Бога, від справжнього життя, не збагне́, в чому правда християнської віри. Людині, яка почувається вповнí «удома» в цьому світі і жодного разу не пережила́ нестерпної туги́ за іншою Правдою, годі зрозуміти, що таке розкаяння.

Часто буває, що каяття́ нерідко перемінюється в тривія́льне, байдуже об`єктивне перечи́слення гріхів, як визнання своєї вини перед законним звинувачува́льним актом. Сповідь і розрíшення гріхів розглядаються як щось юридично законне. Однак не береться до уваги те істотне, без чого ні сповідь, ні розрішення гріхів не мають правдивого значення і сили. Це «щось» саме і є почуття відда́лення від Бога, від радості спілкування з Ним, від íстинного життя, створеного і даного нам Богом. Я́сна річ, не тяжко зізнатись на сповіді, що не дотримувався постíв, проминав ранкові і вечірні молитви́, гнівався. Та зовсім інше — раптом усвідомити, що я заплямував і розгубив свою духовну красу, що забрíв далеко від свого правдивого життя, і щось найкоштовніше, чисте і прекрасне остаточно зламано в самій моїй життєвій сутності. І, попри все́, тільки таке усвідомлення і є справжнім покаянням і разом з тим палким бажанням повернутися назад, знову віднайти́ загублений «батьківській дім». Я отримав від Бога багаті дари: передусім — життя і можливість втішатися ним, наповнювати його значенням, любов`ю, знанням; а згодом — у Хрещенні — Нове Життя Самого Христа, дар Святого Духа, мир і радість Царства Небесного. Я отримав знання Бога і в ньому — знання всього сущого, силу і можливість стати одним із синів Божих. І все це я розгубив і продовжую далі губити не тільки у всіляких гріхах і заблудах, але й у найбільшому з-поміж усіх гріхів — втраті моєї любові до Бога, віддавши перевагу «країні далекій» перед найкращим домом Отця.

Та ось тут якраз Церква нагадує мені про те, що я покинув і загуби́в. І вслуха́ючись у її голос, я прига́дую. «Від Отчої слави Твоєї віддалився я безумно, — співається у кондаку цього дня, — в безче́сті розтративши багатство, яке Ти передав мені. Тому голосом блудного сина взиваю до тебе: згрішив я перед Тобою, Отче Щедрий, прийми мене в покаянні і зроби мене одним із найманців Твоїх». І коли я отак все прига́дую, я знаходжу в собі і бажання, і силу для вороття́: «…я повернуся до Щедрого Отця, зі сльозами вола́ючи: прийми мене, Батьку, як одного із найма́нців Твоїх…». Амінь.

Отець Олександр Шмеман